ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ ЩОДО РОЗБУДОВИ ВИКОНАВЧОЇ ГІЛКИ ВЛАДИ ЗА ДОБУ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (29 КВІТНЯ – 26 ГРУДНЯ 1918 Р): ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ ЩОДО РОЗБУДОВИ ВИКОНАВЧОЇ ГІЛКИ ВЛАДИ ЗА ДОБУ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (29 КВІТНЯ – 26 ГРУДНЯ 1918 Р): ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

17.07.2023 22:30

[5. Historical sciences]

Author: Грибенко Олександр Миколайович, кандидат історичних наук, викладач суспільно-політичних дисциплін, Відокремлений структурний підрозділ «Професійно-педагогічний фаховий коледж Глухівського НПУ імені Олександра Довженка»


З приходом до влади гетьмана П. Скоропадського в українській національно-демократичній революції розпочався новий етап, який характеризувався намаганням відновити правопорядок та ліквідувати «соціалістичні експерименти» У.Ц.Р. Становленням Гетьманату в Україні у квітні 1918 року була побудована нова модель державного управління, яка відрізнялась від державного управління У.Ц.Р. 

Рада Міністрів як вищий колегіальний орган у системі органів виконавчої влади виконувала функції координації загальнодержавних програм і узагальнення законодавчої ініціативи міністерств та інших відомств. Міністерство мало статус вищого урядового органу, відповідального за напрям (галузь). До його складу входили центральні, прирівняні до них і урядові органи державного управління. Такий порядок закріплював за міністерством статус провідного (головного) органу виконавчої влади й засвідчував наявність чіткої ієрархічної системи управління [1, 8].

За Законом «Закони про тимчасовий державний устрій Української Держави від 29 квітня 1918 року» (розділ «Рада Міністрів та і про міністерства») міністр Української Держави 1918 року був вищим виконавцем рішень гетьмана та уряду у своїй сфері управління. [2].

Порядок вирішування справ у Раді Міністрів, визначався так: 1) Державна канцелярія подавала законопроекти або питання на обговорення Ради Міністрів зі своїми висновками і з пояснювальними записками та зауваженнями про формальні вартості внесення їх; 2) Рада Міністрів приймала рішення більшістю голосів, причому при рівності голосів – голос голови Ради Міністрів був вирішальним . [3, 180].

Законом від 16 травня 1918 року була заснована Мала Рада Міністрів, яка складалася з товаришів міністрів і осіб, котрі заміняли їх з правами товаришів міністрів. Головою Малої Ради Міністрів являвся один з міністрів або товаришів їх по призначенню Ради Міністрів [4]. Ведення справ Малої Ради Міністрів було покладено на Державну канцелярію. Мала Рада Міністрів не отримала чіткого визначення своїх повноважень [5, 131 – 132].

Гетьманом 14 червня 1918 року був затверджений «Статут» Державної канцелярії, яка складалася з державного секретаря, товаришів державного секретаря, юридичної ради, департаментів (законодавчих, загальних, господарських справ), архіву, бібліотеки, секретаріату Ради Міністрів, відділу кодифікації законів, державної друкарні [6]. 

Державний секретар був значною фігурою в ієрархії вищих посадових осіб. Він призначався особисто гетьманом за власним розсудом, без погодження з Радою Міністрів. Офіційно до складу уряду він не входив, але мав вирішальний голос з питань своєї компетенції [7].

Одним із важливих елементів гетьманського механізму влади стала Державна варта ― орган, що виконував функції поліції та жандармерії, й був покликаний підтримувати законність і правопорядок, запобігати антидержавним змовам та заколотам, нейтралізувати політичних противників режиму. 18 травня 1918 року був виданий закон про утворення Державної Варти [8].

Уже в кінці травня 1918 року при МВС почала працювати спеціальна комісія з питань організації земського самоврядування. Головою цієї комісії був відомий діяч з Харківщини князь Голіцин. До кінця літа комісія виробила новий закон про вибори до земства, прийнятий Радою Міністрів і санкціонований Гетьманом 5 вересня 1918 року .

Відповідно до адміністративно–територіального поділу встановлювалася й вертикаль органів влади. Губернські комісари, за законом від 18 травня 1918 року, були перейменовані у губернські старости [9], які перебували у відомстві Міністерства внутрішніх справ, призначались й звільнялись за поданням міністра внутрішніх справ.

23 листопада 1918 року Рада Міністрів у складі Управлінь Київської, Полтавської, Харківської, Херсонської, Чернігівської, Волинської, Катеринославської, Подільської губерній запровадила посаду другого помічника губернського старости. На нього покладалися обов’язки за доглядом законності діяльності органів самоврядування і проведення ревізії їх установ [11]. На окремого помічника старости покладався нагляд за підрозділами державної варти. 

На підставі закону від 18 травня 1918 року міську і повітову міліцію було перейменовано в державну варту і віддано під владу губернських старост [12]. При Управлінні губернського старости передбачалося утворення посади інспектора державної варти в губернії. 

Законодавче оформлення існування Управлінь окружних старост у складі самого старости, його помічника, інспектора державної варти, урядовців з особливих доручень та канцелярії відбулося 30 листопада 1918 [13]. Був визначений порядок призначення та звільнення з посади. Найближчім помічниками губернських та окружних старост у повітах були повітові старости, які замінили повітових комісарів. Сфера їх компетенції визначалася постановою Тимчасового уряду від 19 вересня 1917 року і Тимчасовим положенням про губернських і повітових комісарів [10]. В цілому влада повітових старост у межах повіту була аналогічною до влади губернських старости.

Повітовий староста очолював Управління повітового старости - вищого адміністративного органу у повітах. До складу управління входило ще 13 посадових осіб: помічник старости, секретар канцелярії, службовці. У структурному відношенні Управління повітового старости складалося з реєстратури та канцелярії. Канцелярія поділялась на три підрозділи, які займалися адміністративними та особовими справами, діловодством у справах друку і нагляду за діяльністю органів самоврядування [14]. 

У системі державного управління міські отаманства займали особливе становище. Вони, хоч і мали подібний статус до губерніальних старост, але повинні були виконувати ряд вузьких, специфічних завдань, головним чином господарського характеру.

Також в системі органів виконавчої влади існувала посада представника Голови Ради Міністрів при австро-угорському командуванні. 22 травня 1918 року була запроваджена посада головного уповноваженого українського уряду при австро-угорському командуванні.

Підсумовуючи вище викладене, треба зазначити, що гетьманський уряд створив нову структуру адміністративної системи на місцях; вирішив питання адміністративно-територіального упорядкування; сформував органи місцевого управління.

Список використаних джерел та літератури:

1. Коник С.М. Становлення вищих та центральних органів української держави 1918 р. Дис. канд. наук з держ. упр. / Укр. акад. держ. управ. при Президентові України. Київ, 2002. 180 с.

2. Закони про тимчасовий державний устрій Української Держави від 29 квітня 1918 року //Державний вісник. 1918. № 1. 16 травня. С 1-2

3. Грибенко О. М. Нормативно-правова база державотворчих процесів 1917 – 1918 рр.: хрестоматія з дисципліни «Актуальні питання української революції 1917 – 1921 рр.». У 2-х томах. Т. 1. Глухів: ГНПУ ім. О. Довженка, 2017. 266 с.

4. Статут Малої Ради Міністрів від 16 травня 1918 р. //Державний вісник. 1918. № 10. 5 червня. С. 1-2

5. Грибенко О. М. Державотворчі процеси в Наддніпрянській Україні у 1917 – 1920рр.: історичний аспект. Дис. канд. іст. наук, зі спеціальності: 07. 00. 01. Історія України /Національний аграрний університет. Київ, 2007. 278 с.

6. Статут державної канцелярії від 16 червня 1918 р. //Державник вісник. 1918. № 18. 22 червня. С. 1

7. Статути державної канцелярії та розпис тимчасових штатів. ЦДАВОУ. Ф. 1065. Рада Міністрів Української Держави. Оп. 1. Од. зб. 284. Арк. 1-4.

8. Накази Гетьмана //Державний вісник. 1918. 22 серпня

9. Закон про перейменування Губерніальних і повітових Комісарів і їх помічників //Державний вісник. – 1918. – 5 червня

10. Постанова Тимчасового уряду «Про структуру діяльності губерніальних старост» від 19 вересня 1917 року. – ЦДАВОУ. – Ф. 1325. – Докуметы о определении функций, структуры и штатах канцелярии Харьковского губерниального старосты Оп. 1. Од. зб. 9. Арк. 25

11. Тимчасова постанова про заміну існуючих законів про міліцію і утворення Державної Варти // Державний вісник. 1918. 22 серпня

12. Накази Гетьмана // Державний вісник. – 1918. – 10 вересня

13. Закон про включення управління Холмського губерніального старости та управлінь повітів цього староства в загальний спис управлінь губерніальних та повітових старостів України // Державний вісник. – 1918. – 4 грудня.

14. Селянське слово. – (Київ). – 1918. – 26 травня. 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота