ІНСТИТУТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ В ПЕРІОД ГЕТЬМАНЩИНИ - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

ІНСТИТУТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ В ПЕРІОД ГЕТЬМАНЩИНИ

23.12.2023 15:00

[5. Historical sciences]

Author: Гармановська Вікторія, студентка першого курсу юридичного факультету Західноукраїнського національного університету


У кожній країні, ключовим правовим елементом є інститут власності, його регулювання визначає характер інших цивільних правових інститутів та системи управління. Людство завжди цікавило, як власність виявляється у суспільних відносинах, і яким чином встановлюється, захищається та припиняється право власності. Для розуміння цього важливого аспекту життя суспільства потрібне вивчення історії та аналіз процесів розвитку відносин власності у минулому для визначення стратегій і тактик регулювання в майбутньому [2, с. 1].

Мета публікації - загальна характеристика інституту права власності в період Гетьманщини.

Виклад основного матеріалу. Гетьманат у XVIII ст. був сформованим соціальним та політичним утворенням, в якому важливу роль відігравали козацька старшина та гетьмани. Цей період характеризувався важливим впливом гетьманської влади на економічний, соціальний та політичний розвиток. Козацька старшина, представлена представниками заможного козацтва, міщанства, православної шляхти та духовенства, взяла під своє керівництво ключові аспекти державного життя.

Старшинське землеволодіння існувало в формах приватного (спадкового) та тимчасового (рангового), але його розвиток став зростаючим завдяки займанщині вільних земель, купівлі землі та гетьманським наданням маєтків. Політика Б. Хмельницького спрямовувалася на захист інтересів спадкового козацтва та відмову від феодального землеволодіння. 3 1654 року почалося формування документального підтвердження закріплення права власності на земельну ділянку. Їх місце займали акти гетьманської і місцевої воєнно-адміністративної влади, що видавалися в формі універсалів, ордерів, листів, декретів, грамот [5]. Перехід земельних володінь українських феодалів у спадщину контролював царський уряд і земельна власність переходила за правом спадкування до спадкоємців тільки чоловічої статі за умови продовження військової служби» [4, с. 232-233].

Соціально-економічні права українського козацтва, зокрема, ключове право на володіння та розпоряджання приватною власністю, стали предметом правового регулювання. Охорона майнових прав мала високий ступінь ефективності, що відзначалося суворими покараннями за цивільно-майнові порушення та високим рівнем поваги до особистої власності. 

Походження права власності в Гетьманщині визначалося складними історичними та соціально-економічними умовами того періоду. Основні аспекти походження права власності в Гетьманщині включають: 1) козацькі традиції (право власності в Гетьманщині витікало з козацьких традицій. Козацька старшина мала певні земельні права, які базувалися на участі у воєнній службі та специфіці козацького соціального устрою); 2) утворення Гетьманщини (під час формування Гетьманщини під владою Богдана Хмельницького та його наступників, право власності визначалося потребами козацької еліти. Земельні дари від гетьмана створювали основу для власності; 3) Грамоти та Укази гетьманів (гетьмани видавали грамоти та укази, які регулювали права власності. Ці правові акти визначали умови передачі, спадкування та володіння майном; 4) люстрації та перерозподіл земель (певні гетьмани проводили люстрації та перерозподіл земель, що впливало на структуру власності та соціальний лад; 5) вплив співвідношення із Московією та Польщею (зовнішні відносини Гетьманщини, зокрема співвідношення із Московією та Польщею, впливали на умови володіння та передачі майна). Враховуючи ці фактори, право власності в Гетьманщині було результатом  взаємодії різних соціальних, економічних та політичних чинників [4].

Особливість юридичної системи Гетьманщини полягала у використанні козацького звичаєвого права як її основи. Це право регулювало різноманітні сфери суспільних відносин, включаючи військово-адміністративну організацію держави, систему судочинства та частину земельних відносин між селянством і козацтвом. В певному обсязі норми звичаєвого права також впливали на аспекти особистих та майнових відносин у сім'ї, а також на невеликі кримінальні й цивільні справи та судочинство в судах різного рівня. Звичаєве право, у своїй найбільш традиційній формі, повноцінно функціонувало на Запорозькій Січі. Навіть під час обмеження української державності у XVIII столітті, звичаєве право залишалося чинним, і його норми враховувались усіма кодифікаціями та законами імперії, що розповсюджувалися на територію України [3, с. 346].

Основні риси звичаєвого права включали корпоративність, переважання публічного права, усну форму вираження, відсутність поділу на галузі, консервативність, обрядовість та застосування суворих, переважно тілесних покарань, включаючи смертну кару [1].

Багато сфер права на Україні-Гетьманщині у другій половині XVII - 80-х роках XVIII століття були досить розвиненими. Право власності визнавалося як основне речове право, означаючи право володіння, користування, розпорядження, дарування, відчуження та інші повноваження щодо майна [3].

Одним із центральних правових інститутів у звичаєвому праві запорізьких козаків виступало саме право власності. Дослідники одностайно сходяться на тому, що загальний рівень розвитку звичаєво-правового регулювання відносин власності на Січі був достатньо високим. Варто зазначити, що норми козацького права вже дозволяли відрізняти право власності від права володіння, оскільки ними визначався порядок витребування власником виявленого ним власного майна, яке перебувало у володінні іншої особи. Із часом з’являється й поняття про неправомірне володіння, оскільки за нормами звичаєвого права від порушника стало вимагати вже не тільки повернення речей законному власникові, але й виплати компенсації за несанкціоноване користування ними. 

Основним способом набуття права земельної власності у землях Нової Січі виступала вільна займанщина, будучи обмеженою лише таким самим правом будь-якого іншого козака: на землю міг претендувати кожний запорожець, займаючи і стільки, скільки міг своїми силами чи своїм коштом обробити. 

Право займанщини мало в козацьких землях таку саму юридичну силу, як і царські грамоти, гетьманські універсали і рішення Коша. Однак козацька старшина, користуючись тим, що рядові козаки дуже рідко отримували документальні підтвердження від урядів на землі, якими вони володіли на праві займанщини, а також тією обставиною, що це право повинно було підтверджуватися присягою свідків, нерідко підкуповувала таких свідків і відбирала земельні ділянки, стверджуючи цей факт подальшим судовим рішенням. За загальним правилом дозволялося займати тільки вільні землі, які до того нікому раніше не належали, оскільки землю займали конкретні особи (чи особа), то на цьому ґрунті, як писав О.І. Гуржій, відразу ж виникала й певна форма землеволодіння громадська (колективна) чи особиста (індивідуальна) [2, с. 33-35].

Під час гетьманської держави в XVIII столітті відбувалася еволюція права власності, що визначала відносини між землевласниками та суспільством. Козацька старшина, яка складалася з представників заможного козацтва, міщанства, православної шляхти та духовенства, відігравала ключову роль у цьому процесі.

Землеволодіння старшини існувало у формах приватного (спадкового) та тимчасового (рангового). Спадкове землеволодіння передбачало передачу маєтків у спадок, тоді як тимчасове володіння надавалося гетьманськими наказами на певний термін. Займанщина вільних земель, купівля маєтків у козаків чи селян, а також гетьманські надання з фонду вільних військових маєтностей служили джерелами росту старшинського землеволодіння.

Література:

1. Лісна І. С., Бєлінський П. В. Розвиток відносин власності в Україні в період козацько-гетьманської держави. Держава та право України в період Української Козацько-Гетьманської держави. 2017. № 4. С. 67-79.

2. Остапенко Т. О. Правова система України-Гетьманщини у другій половині XVII - 80-х pp. XVIII ст. Автореф. дис. … к. ю. н. за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних та правових учень. Національний університет «Одеська юридична академія», Одеса, 2011. 21 с.

3. Кулішенко О. Ю. Право власності і право володіння в Гетьманській Україні: характеристика понять. Система джерел українського права XVIII ст. Київ, 2014. 234 с.

4. Стешенко Л. Формування права в період Української Козацько-Гетьманської держави у ХУП ст. Держава та право України в період Української Козацько-Гетьманської держави. 2017. № 4. С. 67-79.

5. Ухач В. З. Історія держави і права України : навчальний посібник (конспекти лекцій). Тернопіль : Вектор, 2022. 302 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота