КРАСА ТА ГАРМОНІЯ В ПЛАСТИЧНИХ КОНЦЕПЦІЯХ МИХАЙЛА ЙОРИША - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

КРАСА ТА ГАРМОНІЯ В ПЛАСТИЧНИХ КОНЦЕПЦІЯХ МИХАЙЛА ЙОРИША

24.05.2024 14:18

[6. Culturology]

Author: Сташук Олександр Андрійович, кандидат педагогічних наук, доцент, Рівненський державний гуманітарний університет



Анотація. У статті розглядаються процеси становлення та розвитку творчої особистості Михайла Йориша, робиться спроба висвітлення ключових джерел формування митця. Увагу акцентовано на специфіці творчих уподобань в розкритті краси та гармонії у пластиці, простежено характер концептуальних та формотворчих рішень. Також з’ясовано художньо-стилістичні риси та особливості трактування образу людини у контексті соціокультурного середовища, частково визначено спектр процесів та явищ, що мали безпосередній вплив на розвиток пластики регіону.

Ключові слова: творча особистість, краса, гармонія, пластичні концепції. 

Творчість відомого рівненського митця-скульптора Михайла Йориша ще належно не досліджено, не визначені основні напрямки пластичних пошуків та досягнень. Тому мета даної статті – неупереджено розглянути та проаналізувати творчі уподобання в пластичних концепціях у контексті соціокультурного середовища; новизна полягає в прагненні дати об’єктивну оцінку скульптурній творчості Михайла Йориша, його особистого внеску в скарбницю українського пластичного мистецтва. 

Дослідження та виклад матеріалу здійснювалися на основі особистих зустрічей з митцем, також в результаті виконання спільних мистецьких проєктів. За роки праці на кафедрі образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва в Рівненському державному гуманітарному університеті неодноразово доводилося спілкуватися з митцем на різноманітні теми пластики, живопису, мистецьких подій, спостерігати за його роботою в майстерні. Спільні виїзди на етюди, на реалізацію творчих проєктів, участь у колективних виставкових заходах тощо дозволило сформувати своєрідний творчий портрет майстра. 

Характеристики окремих мистецьких творів Михайла Йориша знаходимо в журналістських публікаціях періодичних видань різних років (З. Голоденко, В. Постников, Р.Засс, П. Здоровило та ін.). Вони зазвичай мали форму газетних чи журнальних  статей інформативного характеру, відображали аматорські погляди окремих особистостей і не містили наукових дослідницьких аспектів. Більш розширені відомості про митця подані в статті  В. Чернієнко «Творчістю одухотворений» [5, с.123-130].

В минулих роках автором даної статті здійснено спробу аналітичного дослідження життєтворчості митця, опубліковану на сторінках Вісника Львівської національної академії мистецтв (2006 рік). Вона виконана на основі безпосередніх спостережень за роботою майстра в його майстерні, також під час пленерних виїздів. Окрім замітки в Енциклопедії Сучасної України 2011 року [3], науково-дослідницьких публікацій про творчість Михайла Йориша не було. 

Основна частина. Михайло Йориш належав до покоління митців, що було виховане у непростих умовах тоталітарного радянського режиму. Отримавши художню освіту, усе подальше життя віддав мистецтву, його скульптурні (як і живописні та графічні) твори позначені змістовною глибиною та високим художнім рівнем. 

На формування творчої особистості Михайла Йориша вплинуло декілька визначальних факторів. Найперше – навчання на відділенні художньої кераміки Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва (закінчив у 1969 році) у відомих та знаних митців-педагогів, таких як доктор мистецтвознавства Юрій Лащук, скульптори Еммануїл Мисько, Дмитро Крвавич, Іван Якунін та інші. Роль таких відомих викладачів для формування та становлення молодих талантів, у тому числі і Михайла Йориша, важко оцінити. Адже саме тоді розгорталися складні та суперечливі мистецькі процеси, відбувалися пошуки сучасної мови і виразних проявів мистецтва, крізь морок тоталітарного радянського режиму пробивалися ростки української національної ідентичності. Студентська молодь захоплювалася українською тематикою, у наукових дослідженнях «вивчали та усіляко популяризували українське мистецтво в усіх його проявах, спонукали й студентів до збирання різноманітних етнографічних матеріалів і творів народного мистецтва, намагаючись таким чином прищепити любов до народної культури та мистецтва» [1, с. 229].

Молодий випускник Михайло Йориш глибоко усвідомлював значимість та характерні ознаки львівської скульптури, переданої викладачами. Тому вже в перших оригінальних роботах простежується притаманний для львівських митців-скульпторів «прагнення до художнього узагальнення змістової і пластичної ідеї, до максимальної емоційної насиченості й одухотвореного гуманізму, також до переконливості та високохудожності творів. …Завдяки їм (викладачам) художні твори Михайла Йориша відзначаються цілісністю та багатозначністю, створені пластичні образи надзвичайно правдиві й природні» [4, с. 130]. Тому й перші роботи молодого скульптора засвідчували грунтовну фахову підготовку, що й дозволило йому відразу ж влитися в число активно «продукуючих» митців рівненського краю. 

Творчо-мистецьке життя розпочалося з початку 70-х років минулого століття, однак перші самостійні роботи не оминули панівних ідеологічних впливів «соціалістичного» реалізму. Тогочасні пам’ятники та портрети несуть відбитки соціалістичних гасел у вигляді замкнутості, скутості, невиразності, та й рідко кому із тодішніх митців вдавалося вийти за межі умовно діючих ідеологічних меж. Саме такими рисами «відзначені» пам’ятники воїнам-визволителям від німецько-фашистських загарбників у Млинові (1972 рік) та Корці (1975 рік) Рівненської області. Такі пам’ятники вирішувалися в традиціях монументальної скульптури тих років, однак окремі елементи усе ж трактовані по новому, не стандартно. Так, постать воїна несподівано виростає з блоку-моноліту, утворюючи кульмінаційну пластичну форму, плащ-накидка вирішена достатньо цілісно і займає чималий просторовий об’єм. Як зізнавався сам автор, у створенні монументальних пам’ятників йому дуже допомагало розуміння та переосмислення прийомів англійського скульптора Генрі Мура, який у своїй творчості успішно використовував способи узагальнення пластичних форм. Усе ж, таке мистецтво під егідою «соцреалізму» за своєю сутністю було відгородженим від дійсності, «глухим» та споглядально-пасивним, воно не могло повністю задовільнити зростаючих уподобань молодих майстрів.

Тому, відчуваючи внутрішнє невдоволення та відсутність будь-яких творчих стимулів, Михайло Йориш з притаманною для нього активністю розпочинає власні творчі пошуки, поступово приходить до несподіваних образно-пластичних рішень. В «Портреті архітектора Степана Садов’яка» (тонований гіпс, друга пол. 70-х р.) втілені цікаві та несподівані підходи до образу молодого архітектора, автора незвичайного на той час проєкту Рівненського Будинку одягу. Портрет точно відображає особливості неспокійного в творчому розумінні характеру архітектора, навіть стиль його творчості, що досягнуто завдяки складній взаємодії пластичних площин. У цій, а також і в інших роботах того часу можемо простежити скрупульозні пошуки та  використання цікавих формотворчих можливостей скульптури, що повною мірою виявляє пластичну «нестандартність» скульптора. Манера ліплення достатньо виразна, утворені форми багаті та різноманітні за пластикою.

Можемо стверджувати, що скульптурні портрети 70-х років минулого століття засвідчували неабиякий хист автора до пластичного відтворення особливих, характерних рис, які допомагали «розібратися» у непростих психологічних станах людей. Поступово приходило розуміння життєвої правди як необхідності у вирішенні головного завдання пластики – простежувати й точно відображати безкінечну варіативність прямих та зворотних взаємодій між людиною та навколишнім середовищем.

Даючи загальну оцінку початковому періоду творчості Михайла Йориша, можемо відзначити простоту, відкритість та зрозумілість його пластичних пошуків, адже він ніколи не замасковував того, що хотів передати. З його скульптурними портретами глядачу не потрібно надмірних зусиль для пошуку «контактів», щоб «прочитати» їх та зрозуміти. Слід вказати також і на прагнення до часткового чи й максимального узагальнення пластичних форм, здатність віднаходити та відкривати елементи краси та гармонії. Усе це вказувало на непересічні здібності митця, на здатність змусити пластичну форму «працювати» на вирішення поставлених завдань.

Такі риси творчості призводили до досягнення безпомилкового відчуття пластики портретованої людини, у безпосередній єдності її з оточуючим середовищем. Уже в наступному монументальному творі такі відчуття простежуються максимально виразно та чітко. На майдані біля рівненського Палацу культури «Текстильник» встановлено монументальну скульптуру «Ткаля», виконану Михайлом Йоришем (кована мідь, 1973 рік). Стилізована постать молодої жінки підтримує декілька стеблин льону як символу ткацтва (як свідчив автор скульптури, позувала йому молода дівчина, ткаля з Рівненського льонокомбінату). Пам’ятник вигідно «влився» в оточуючий простір, ставши його кульмінаційним центром, і засвідчив здатність автора до посиленого відчуття простору по відношенню до загального архітектурно-скульптурного вирішення. «Простір стає закономірним продовженням скульптурної форми. В сучасній композиції простір бере найбільш безпосередню участь у формуванні емоційної виразності: проникає в заглиблення форми, наскрізь пронизує її, утворюючи ажури, охоплює її з усіх боків» [4, с. 132].

Таким чином, завдяки тонкій масштабній відповідності пам’ятника з навколишнім середовищем, вдалому пластичному співвідношенню його з навколишньою архітектурою, Михайлу Йоришу вдалося досягти органічного «входження» скульптури в забудову сучасного міста. Така особливість була характерною для митців-скульпторів 70-х років минулого століття, коли вони прагнули відійти від панівного значення архітектури, «звільнити» скульптуру від традиційних високих п’єдесталів, досягти органічної єдності скульптури та архітектури.

У різні роки Михайло Йориш створив погруддя та меморіальні дошки визначним діячам української культури – Тарасові Шевченку у Корці, Борисові Тену в Дермані, Івану Котляревському в Бахмуті, Валер’янові Поліщуку в Млинові, та інші (усього їх було створено 12,). У їх композиційній побудові автор основувався переважно на принципах львівської скульптури, одним із котрих було досягнення максимального контакту рельєфного зображення із оточуючим середовищем та глядачем, навіть якщо для цього необхідно ускладнити композицію. Разом з тим, з метою поглибленого розкриття образу майстер постійно перебував у пошуках монументальних можливостей пластичних форм. Для цього головний герой, або ж алегоричні героїні «Мельпомена» (Бахмут) та «Муза» (Київ) зображувалися в оточенні інших постатей, обов’язково з додатковими елементами, інколи увага акцентувалася на нестримному динамізмі. В результаті створені образи максимально романтизуються та «демократизується», при цьому для них характерні чітке втілення задуму, виразність пластичної форми при вмілому використанні матеріалу.  

Окремою сторінкою творчості митця можемо вважати галерею скульптурних творів, присвячених класикам української культури Тарасу Шевченку, Івану Франко, Лесі Українці (про своє поважливе ставлення до них автор неодноразово засвідчував особисто). Пластичні образи визначних українських діячів позначені глибиною змісту, одухотворенням, художньою виразністю, вони проникливо розповідають про притаманне для великих особистостей поетично-філософське осягнення світу. Так можна коротко охарактеризувати погруддя Тараса Шевченка в с. Тучин (Рівненського району), та інші, подібні їм. Рельєфна монументальна композиція на фасаді Будинку культури в місті Дубно побудована на основі конкретних шевченківських творів, характеризується різноманітністю та чималою кількістю елементів, а «підживлена» різноплановими об’ємами й багатою ритмікою.

Прагнення до краси та гармонії в творчості митця знайшли вираження і в декоративній та садово-парковій скульптурі. Композиції казкових фігур людей, тварин і птахів у Парку культури та відпочинку імені Тараса Шевченка (місто Рівне) є узагальненням творчо осмислених традицій реалістичного мистецтва у поєднанні з пошуками новітніх пластичних форм вираження. В результаті узагальнена, гармонійна форма з домінуванням декоративних начал поставала надзвичайно цільною та виразною. Серед таких робіт – «Поліський мотив» (зображення стилізованих птахів, лаконічно об’єднаних «пластичним» змістом), композиція «З базару» (виконана в традиціях народного гумору), «Декоративні птахи» (відтворюють стихію пташиного лету), «Дід з кавуном» (стилізована побутова сцена), та інші. Серію казкових скульптур, об’єднаних єдиною сюжетною лінією, майстер створив для Будинку дитини (місто Рівне). Красою та безпосередністю вирізняються декоративні скульптури «Материнство», «Метелик», «Весняночка», (тонований гіпс), та ціла низка інших. Майстер немов насолоджується красивими та досконалими пластичними формами, прагне донести до усіх навкруг своє захоплення, свій творчий запал.

Однак, досягти найзначніших мистецьких успіхів, заодно розширити власні творчі горизонти та суттєво поглибити чинники творчої індивідуальності майстер зумів у станковому портреті. У 80-х – 90-х роках минулого століття митець створив низку скульптурних портретів, серед них портрети Заслуженого художника України Романа Звягінцева, Заслуженого журналіста України Григорія Дем’янчука, Народного артиста України Святослава Мельничука, професора Петра Лобаса та інших відомих діячів краю (усього митець виконав понад 100 скульптурних портретів).

В результаті емоційного, індивідуалізованого сприйняття, засобами скупої, але виразної пластичної мови чітко відтворені характерні риси відомих людей. В роботах тієї пори вже простежуються оригінальний власний почерк митця, притаманна лише йому гармонійна конструкція пластичної форми. Її вирішення можна трактувати притаманним для майстра поєднанням традицій класичної та вітчизняної скульптури з пошуками новітніх підходів, в основі яких закладено прагнення до краси в усіх її проявах.

 Правдивість та своєрідність скульптурного вирішення завжди залишалися важливими та необхідними, такі елементи були найбільш характерними у період розквіту його творчості. Роботу «Президент» (Портрет Віктора Ющенко, 2005 рік) можна віднести до однієї з найдосконаліших в усій творчості майстра. Завдяки відтворенню внутрішньої сили та рішучості, які чітко прочитуються крізь тендітні форми обличчя, майстер досяг безпосередності та правдивості образу. Володіючи особливим розумінням пластичної форми, він немов відчуває внутрішню сутність відомої людини. В результаті просте, на перший погляд, обличчя завдяки загостреному пластичному трактуванню стає цікавим та привабливим для нас. «Справжній талант безупинної духовної роботи, тонкий баланс посеред безлічі факторів і їх миттєва оцінка. Головне – бачити без упереджень, з широко розкритими очима, аби знаходити нову художню мову» [2, с. 54] – вислів Олени Голуб максимально точно відтворює глибинну сутність творчості Михайла Йориша, який завжди керувався важливим правилом: митець буде цікавим лише тоді, коли він правдивий та неповторний. Тому постійно прагнув розширювати і поглиблювати пошуки власних пластичних концепцій, збагачувати та вдосконалювати техніку формотворення і, таким чином, досягати гармонії. Портрет видатного лікаря-фітотерапевта Михайла Носаля (граніт, 2007 рік) був створений в результаті активних творчих пошуків, коли митець, вже маючи величезний практичний досвід, досяг певного рівня майстерності і міг вірно та виважено відтворювати свої зорові оцінки людей, предметів чи явищ таким чином, що вони в закінчених творах піддаються інтенсивній творчій інтерпретації. В результаті Михайло Йориш як митець-скульптор, як мислитель-філософ та як знавець життя в своїх роботах переконливо демонструє власну філософію краси, до розуміння якої ішов довгі роки. Згаданий портрет немов випромінює глибину та велич людського характеру, мудрість, врівноваженість вже немолодої людини, яка зробила багато добрих і корисних справ. 

В цілому портретна «галерея» характеризується прагненням до збереження образності, безпосередності та правдивості, а їх художнє вирішення означене подальшими невтомними пошуками та знахідками у пластичному трактуванні краси та гармонії.

Висновки. Таким чином, у творчості Михайла Йориша можемо простежити сформовану авторську образно-пластичну концепцію, яка характеризується побудовою художнього образу за законами краси, гармонії як базової естетичної категорії, як основи усього світовідчуття. Одним із «практичних» методів такої концепції є поєднання традиційних раціональних підходів з поглибленим переосмисленням власне самої пластичної структури. В результаті митець віднаходив взаємозв’язки «картинного» образу з грою пластичних площин, відтворював їх правдивість через сталість та поетичність, або ж через динаміку та експресію, що й змушує «занурюватися» в образ. Очевидно, завдяки цьому твори митця-скульптора зайняли почесне місце в постійних виставкових експозиціях державних культурно-мистецьких закладів, таких як, наприклад, Рівненський обласний краєзнавчий музей, Острозький краєзнавчий музей (Рівненська область), Львівський Музей зброї «Арсенал», а також і в багатьох приватних культурних закладах в Україні та за кордоном. 

Аналіз авторського стилю майстра приводить до розуміння логічної синергії його високої професійної школи із самобутньою інтерпретацією стилістичних складників образотворчості Рівненського Полісся, де жив і працював Михайло Йориш. Дані, викладені у статті, не претендують на абсолютне та кінцеве завершення, значна кількість скульптурних творів та мистецька спадщина майстра в цілому потребують подальших наукових досліджень та аналітики. 

Література:

1. Вісник Львівської національної академії мистецтв. Вип. 15. – Львів: ЛНАМ, 2004. – 418 с. – С.229.

2. Голуб О. Мистецтво між реальністю та новою функціональністю // Образотворче мистецтво. – 2005. №1. – С. 54.

3. Йориш Михайло Миколайович / О. А. Сташук // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2011. – Режим доступу: https://esu.com.ua/articles.php_id=-12996

4. Сташук О. Скульптор Михайло Йориш: творча особистість митця // Вісник Львівської національної академії наук. Вип. 17. – Львів: ЛНАМ, 2006. – 368 с. – С. 130 – 138. Google Scholar

5. Творчістю та наукою утверджуєм / Упоряд. С.І.Шевчук. – Рівне : Волинські обереги, 2013. – 204 с.; іл. - С.123-130. 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота