РЕЗИЛЬЄНТНІСТЬ ЯК ПСИХОЛОГІЧНА ОСОБЛИВІСТЬ ПСИХОЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ ОСОБИСТОСТІ - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

РЕЗИЛЬЄНТНІСТЬ ЯК ПСИХОЛОГІЧНА ОСОБЛИВІСТЬ ПСИХОЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ ОСОБИСТОСТІ

16.07.2024 14:27

[15. Psychological sciences]

Author: Митрофанова-Керсанова Лариса Анатоліївна, кандидат психологічних наук, доцент кафедри соціальної психології Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова; Чілібійська Катерина Олександрівна, студентка Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова.


ORCID: 0009-0004-3813-9785 Митрофанова-Керсанова Л.А.

Для досягнення успіху у всіх сферах життя, незважаючи на складнощі та перешкоди, сучасній людині необхідно вміти підтримувати внутрішній баланс та гармонію на фізичному, фізіологічному, психологічному та психофізіологічному рівнях. Це дасть змогу зберігати працездатність, продуктивність і витривалість протягом тривалого часу, а також швидко відновлюватися після стресових ситуацій.

У такому контексті варто говорити про резильєнтність як «системотворний елемент у структурі життєстійкої особистості, позитивний психічний стан, що спрямовує до адекватної адаптації під час незгод, і, водночас, ресурс, за допомогою якого особистість обирає відповідний тип подолання». [6, с.111]

Резильєнтність розглядається як здатність організму, особи чи соціальної групи зберігати рівновагу і певну стабільність у складних умовах, ефективно вирішувати не лише завдання адаптації до мінливих обставин, а й завдання розвитку. У психологічному сенсі резилієнс полягає також у здатності людини протистояти дії стресорів без потрапляння у стани, пов’язані із психічними розладами [4].

Концепція резильєнтності вперше була запроваджена у психологічній науці завдяки дослідженням американської психологині Е. Вернер. Первинно вона вивчала психологічний стан дітей, які зазнали серйозних життєвих негараздів, але при цьому залишалися стійкими та психологічно міцними. З часом це поняття було розширено і на дорослих, які пережили важке дитинство, але продовжували успішно функціонувати у суспільстві та зберігали психологічне благополуччя [2, c. 220].

У сучасній літературі існує три основні погляди на феномен резильєнтності. По-перше, резильєнтність можна розглядати як рису чи здатність особистості, яка допомагає їй долати труднощі та адаптуватися до складних життєвих ситуацій. По-друге, резильєнтність трактується як процес, під час якого людина виявляє гнучкість, опірність негативним впливам та здатність відновлюватися після стресових подій. Нарешті, резильєнтність також можуть визначати як адаптивний захисний механізм особистості, який дозволяє їй зберігати психологічне благополуччя в несприятливих обставинах. 

Загалом, усі концепції резильєнтності вказують на здатність індивіда відновлюватися після несприятливих подій в житті. У той же час багато дослідників визначають резильєнтність, як певну характеристику особистості, що властива тій або іншій особі.

На думку сучасної дослідниці A. Masten резильєнтність означає, що «динамічна система має здатність успішно пристосовуватися до викликів, які можуть загрожувати її функціонуванню, життєздатності або розвитку. Це включає в себе позитивну адаптацію чи розвиток у випадку негативного впливу» [7, c. 78].

У своїх дослідженнях S. Luthar підтверджує, що «рівень особистісної резильєнтності може виявлятися у різних аспектах життя. Деякі індивіди, навіть маючи високу резильєнтність, можуть бути вразливими в певних сферах, навіть якщо вони успішно справляються з іншими аспектами життя, такими як академічна, соціальна та емоційна резильєнтність» [3, c. 33].

Американська психологічна асоціація визначила резильєнтність, як «процес і результат успішної адаптації особистості до складного життєвого досвіду, особливо через розумову, емоційну та поведінкову гнучкість і пристосування до зовнішніх і внутрішніх викликів» [5].

Відповідно  Г. Лазосу  «резильєнтність - це здатність людини чи соціальної системи вести повноцінне життя, незважаючи на складні життєві обставини» [3]. У своєму дослідженні він виявив, що резильєнтність — це біо-психо-соціальне явище, яке охоплює особистісні, міжособистісні та суспільні складові і є природнім результатом різних процесів розвитку протягом певного часу; резильєнтність загалом пов’язана зі здатністю психіки відновлюватися після несприятливих умов; залежно від фокусу та предмету дослідження, резильєнтність може розглядатися і як певна характеристика особистості, притаманна тій або іншій людині, і як динамічний процес; резильєнтність відіграє важливу роль у здатності та формуванні посттравматичного стресового зростання особистості [3].

Ассонов Д. визначив резильєнтность, як «здатності особистості повертатися до нормального функціонування та відновлення попереднього стану після певного періоду дезадаптації внаслідок стресового досвіду» [1]. Це відбувається шляхом активації внутрішніх ресурсів, які "пом'якшують" негативний соціально-психологічний вплив таких ситуацій. 

A. Masten, коментуючи різноманітність підходів до визначення резільєнтності, підкреслює важливість коректного використання термінології у дослідженнях резільєнтності. Зокрема, вона пропонує розрізняти терміни "resiliency" та "resilience" - перший стосується стійкої риси особистості, а другий - самого процесу реагування на стресові події [7].

Враховуючи вищевикладене, концепція резильєнтності має набагато ширше значення, ніж просто здатність долати труднощі. Вона охоплює різноманітні життєві ситуації, з якими стикається людина – пошуки сенсу, творчі завдання, складні виклики і вибори, нестандартні та навіть надзвичайні ситуації. Резильєнтність визначає здатність людини взаємодіяти зі світом у цілому, адаптуватися до змін та знаходити нові можливості для розвитку і самореалізації.

Список використаних джерел:

1. Ассонов Д., Хаустова О. Розвиток концепції резилієнсу в науковій літературі протягом останніх років. Psychosomatic Medicine And General Practice. 2019. 4(4), e0404219-e0404219. https://doi.org/10.26766/ pmgp.v4i3-4.219   

2. Гошовська Д., Гошовський Я. Основні типологічні параметри феномену психічної депривації. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ (серія психологічна). 2016. № 1. С. 218–228. 

3. Лазос Г. Резільєнтність: концептуалізація понять, огляд сучасних досліджень. Актуальні проблеми психології. 2018. Т. 3, № 14. С. 26–64.  

4. Підготовка вчителів до розвитку життєстійкості/стресостійкості у дітей в освітніх навчальних закладах : навчально-методичний посібник / Богданов С. О., Гірник А. М., Залеська О. В. та ін.; заг. ред.: Чернобровкін В. М., Панок В. Г.; Нац. ун-т "Києво-Могилян. акад.", Каф. психології та педагогіки, Центр психіч. здоров'я та психосоц. супроводу - Вид. 2-ге, доповн., виправл. - Київ : Пульсари, 2021. - 279 с.  

5. APA dictionary of psychology. APA dictionary of psychology. URL: https://dictionary.apa.org/resilience (date of access: 06.04.2024).  

6. Kireieva Z. O., Odnostalko O. S., Biron B. V. The psychometric analysis of the adapted version of resilience scale (cd-risc-10). Habitus. 2020. No. 14. P. 110–116. URL: https://doi.org/10.32843/2663-5208.2020.14.17 (date of access: 02.05.2024).    

7. Ordinary magic: resilience in development. Choice reviews online.2014.Vol.52,no.05.P.52–2831–52-2831.   URL:https://doi.org/10.5860/choice.187892 (date of access: 02.05.2024).  



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота