ПРАВОВА ПРИРОДА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ (ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ) - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

ПРАВОВА ПРИРОДА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ (ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ)

24.09.2024 17:40

[2. Legal sciences]

Author: Пацурківський Петро Петрович, студент I курсу магістратури Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка



Вступ. Наразі інтелектуальна власність, як і право інтелектуальної власності, набули всеосяжного характеру, стали явищами, що стосуються потреб та інтересів як усього соціуму, так і кожного індивіда зокрема. Водночас, як переконує суспільна практика, їх сучасне використання примножило проблеми правозастосування в геометричній прогресії у порівнянні з їх використанням в нещодавньому минулому. Останнє явище зумовлене рядом чинників. Одним із найвагоміших серед них, на нашу думку, є неврахування при цьому особливостей природи права інтелектуальної власності, мимовільне або свідоме перенесення на неї уявлень про природу речового права власності.

Метою дослідження є з’ясування природи права інтелектуальної власності, виокремлення її основоположних властивостей, а також відмінностей від природи речового права власності згідно законодавства України.

За основу пізнавального інструментарію автором взято антропосоціокультурний підхід, загальнонаукові принципи історизму та об’єктивності, герменевтичний і порівняльно-правовий методи.

Виклад основних результатів дослідження. Появу концепту права інтелектуальної власності у його розумінні, наближеному до сучасного, зазвичай пов’язують з настанням Нового часу людської історії, зокрема, епохи Просвітництва [1, C. 10]. Чи не першим системно заговорив про нього наприкінці XVII ст. видатний англійський мислитель Дж. Лок у парадигмальних межах його філософської теорії праці [2]. Через століття з тих пір завдяки зусиллям гетінгентського правознавця С. П’юнттера, епохального філософа І. Канта, багатьох наразі уже невідомих промоутерів концепту права інтелектуальної власності відомий німецький філософ-гуманіст Й. Г. Фіхте зміг резюмувати, що існує «природне, вроджене, невідчужуване право власності» автора на свої думки» [3, Р. 137-150].

Тобто, поняття права інтелектуальної власності як феномен сформувалося по суті майже на два тисячоліття пізніше в порівнянні з появою поняття речового права власності [4]. Останнє за цей час набуло класичних форм зрілості, виробило та апробувало власний категорійно-понятійний апарат, відповідні юридичні конструкції свого здійснення. Це явище не могло не позначитись на усіх сутнісних проявах права інтелектуальної власності та його концептуальних засадах. 

Одним з яскравих свідчень цього є, зокрема, і цивільне законодавство України про право інтелектуальної власності. Так, у ч. 1 ст. 418 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) вітчизняний законодавець постулює, що право інтелектуальної власності є правом особи на результати її інтелектуальної діяльності чи на інший об’єкт цього права, визначений ЦКУ або іншим законом [5]. В ч. 2 цієї ж статті він уточнює, що право інтелектуальної власності містить у собі такі його фундаментальні, якісно виокремлені пласти правової матерії, як особисті немайнові права інтелектуальної власності і майнові права інтелектуальної власності [5].

Ця юридична формула знайшла свою подальшу конкретизацію у тому ж концептуальному ключі відповідно у ст. 438 та ст. 440 ЦКУ [5]. Ще більше деталізовано з тих же світоглядних і методологічних підходів у Законі України «Про авторське право та суміжні права»: особисті немайнові права автора в його ст. 11; майнові права інтелектуальної власності на твір – у ст. 12 цього ж Закону [6].

Смисловим епіцентром вітчизняної парадигмальної матриці права інтелектуальної власності як його розуміє український законодавець, на нашу думку, є ч. 3 ст. 418 ЦКУ, яка резюмує, що право інтелектуальної власності непорушне та що ніхто не може бути позбавленим його або обмеженим в його здійсненні, окрім винятків, передбачених законом [5]. Цим самим мовчазно підтримується пропрієтарний концепт абсолютності права інтелектуальної власності [7].

Таку ж абсолютність та виключність постулює впродовж великого проміжку часу і речове право власності. Принагідно зазначимо, що це для нього класика жанру, оскільки пропрієтарна концепція права власності зародилася і розвинулася саме в його лоні. Під впливом формального співпадіння цих двох символічних максим щодо сенсу та квінтесенції права інтелектуальної власності та речового права власності може скластися хибне уявлення не тільки про повну спорідненість їх природи, але й про можливість механічного перенесення одних і тих же способів захисту одного із вищезазначених видів права на інший вид права. На нашу думку, навіть теоретичне припущення цього було б світоглядно та методологічно хибним.

В цьому ще більше переконує ст. 419 «Співвідношення права інтелектуальної власності та права власності» ЦКУ. У ній законодавець чітко й однозначно зазначив, що право інтелектуальної власності і право власності на річ є незалежним одне від одного. По-друге, він наголосив, що перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не тягне за собою переходу права власності на річ. Нарешті, згідно ч. 3 цієї ж статті ЦКУ, перехід права на річ не супроводжується переходом права на об’єкт права інтелектуальної власності [5].

Звичайно, і китайської стіни між речовим правом власності та правом інтелектуальної власності немає, між ними є чимало спільного. Зокрема, у спеціальному дослідженні ми дійшли переконливого висновку, що серед іншого таким спільним для них є фундаментальна властивість спонтанності як першого, так і другого [8]. Як уже зазначалося вище, з парадигмальних підходів пропрієтарної концепції спільним для цих обох пластів правової матерії є абсолютний характер як речового права власності, так і права інтелектуальної власності. Тим не менше це не усуває водночас їх глибоких якісних відмінностей. Чи не найбільш концентровано та виразно ці відмінності відобразилися в категорійно-понятійному апараті як речового права власності, так і права інтелектуальної власності. Смисловим епіцентром цих відмінностей є парадигмальні тріади правомочностей як першого пласту права, так і другого. Так, речове право власності зводиться по суті до правомочностей: 1)володіння; 2) користування; 3) розпоряджання відповідними об’єктами власності. Воно чітко зафіксоване у ч. 1 ст. 317 ЦКУ [4] .

Ще не набули в силу сукупності причин такого ж лаконічного втілення усі правомочності парадигмальної тріади права інтелектуальної власності. Як зазначає І. В. Спасибо-Фатєєва, перша з них полягає в доступі автора до об’єкта, створеного ним, та доступності до об’єктів інтелектуальної власності усіх осіб, які правомірно набули право на них завдяки необмеженості його об’єкта в просторі, що уможливлює такий доступ. Другу із правомочностей тріади права інтелектуальної власності чітко сформулював законодавець – це правомочність використання (на відміну від користування у попередньому випадку). Цим поняттям законодавець послуговується в ЦКУ системно: 8 разів у ст. 426, 7 разів у ст. 470, по 3 рази у ст.ст. 443, 444, 454, 455, 2 рази у ст. 445 [5].

Промовисте з цього приводу резюме І. В. Спасибо-Фатєєвої: « Принципова різниця між цими правами полягає в тому, що користування об’єктом (майном) здійснюється суб’єктом права самим для себе, на свою користь, а використання об’єкта (права інтелектуальної власності) здійснюється іншими особами на свою користь, але з дозволу правовласника» [1, С. 17]. Тобто, речове право власності за своєю природою інтровертне, а право інтелектуальної власності – екстравертне.

Третя правомочність за парадигмальною тріадою права інтелектуальної власності – розпорядження – сформульована законодавцем в ч. 1 ст. 1107 ЦКУ. Термінологічно вона ідентична третій правомочності парадигмальної тріади речового права власності, але змістовно принципово відрізняється від неї. Зокрема, законодавець розкриває її сутність через уповноваження відповідного суб’єкта права інтелектуальної власності на здійснення таких правочинів щодо майнових прав інтелектуальної власності: «1) ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності; 2) ліцензійний договір; 3) договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності; 4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; 5) інший правочин щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності» [5].

Висновки. Право інтелектуальної власності є видовим феноменом права власності як родового явища в цілому. Воно відзначається тільки йому притаманними об’єктами цього права, правовими режимами їх охорони, формами власного буття, особливим категорійно-понятійним апаратом тощо. Природа права інтелектуальної власності проявляється через  його властивості. Квінтесенція останніх найбільш концентровано втілена в парадигмальній тріаді правомочностей суб’єкта права інтелектуальної власності. Ця тріада є виявом динамічного балансу публічного інтересу користувачів об’єктами права інтелектуальної власності та приватного інтересу їх творців. Її категорійно-понятійний апарат ще продовжує вдосконалюватися.

Література:

1. Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар. Т. 4.: Право інтелектуальної власності / за ред. І.В.Спасибо-Фатєєвої. Харків: ЕКУС, 2023.

2. Лок Дж. Два трактати про правління / пер. П.Содомора. Київ: Наш формат, 2020. 312 с.

3. Fichte J. Beweis der Unrechtmafiigkeit des Biichernachdrucks. Передруковано в UFITA 106 (1987). C. 155-172.

4. Iustiniani Digesta. Index titulorum. URL : https://droitromain.univ-grenoble-alpes.fr/Corpus/tituli.htm

5. Цивільний кодекс України. Закон, Кодекс від 16.01.2003 № 435-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text 

6. Про авторське право і суміжні права. Закон України від 01.12.2022 № 2811-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3792-12#Text

7. Кохановська О. Основні теорії права інтелектуальної власності та їх вплив на розвиток сучасного законодавства в Україні. Право України. 2011. №5. С. 52-59.

8. Пацурківський П.П. Спонтанність приватного права. В кн.: Пацурківський П.П. Мій погляд на право. Збірник наукових праць. Київ: Юрінком Прес, 2024. С. 137-150.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота