Г-Г. ГАДАМЕР: ГЕРМЕНЕВТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ДОСВІДУ МОВИ - Scientific conference
Main page
UA PL EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

Г-Г. ГАДАМЕР: ГЕРМЕНЕВТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ДОСВІДУ МОВИ

23.01.2025 14:10

[3. Philosophical sciences]

Author: Починок Ірина Борисівна, кандидат філософських наук, доцент, кафедра філософії та культурології, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича; Григорків-Коротчук Ірина Романівна, кандидат філософських наук, асистент, кафедра філософії та культурології, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича


Г.-Г. Гадамер у своїй головній праці «Істина і метод» розглядає досвід мови як один із найважливіших чинників обґрунтування філософської герменевтики і доведення того, що осягнення істини можливе не-методичними, але не менш раціональними, засобами. Однак, попри те, констатує мислитель, що мова є одним з атрибутів людського буття, ця її засадничість тривалий час залишалася на периферії філософії. Навіть тоді, коли в епоху Просвітництва мова усвідомлюється як соціокультурний феномен, що характеризує історію того чи того народу, вона ще не постає предметом досліджень у філософії, в якій панівним є принцип самодостатньої активності трансцендентального суб’єкта.

Актуалізація філософської значущості мови пов’язана з лінгвістичним і антропологічним поворотом в сучасній філософії, що, як відомо, призвело до зміщення філософських проблем у мовно-значеннєву та соціально-онтологічну площину. Гадамер у зв’язку з цим високо оцінює теорію «мовних ігор» Л. Вітгенштайна, зокрема, його ідею про залежність значення мовних висловлювань від способів і контекстів їх вживання. Він особливо виокремлює вчення М. Гайдеггера про мову як «домівку буття», що сприяло переорієнтації герменевтики з гносеології у царину онтології – онтології екзистуючого Dasein у його цілісності, фактичності, розмиканні, трансцендуванні, свободі. Відтак в епіцентрі розбудови філософської герменевтики постає кантівська за своїм духом проблема: як можливе і яким є розуміюче буття людини-у-світі? Тобто, розуміння розглядається вже не у модусі засобу чи мети пізнання, а як фундаментальна визначеність людського буття.

Гайдеггерівські розмисли про мову Гадамер збагачує аналізом онтології мови як найпотужнішого інтегратора історично-комунікативного досвіду і посередника у світовідношенні людини. Найважливішими ознаками буття мови він вважає її природно-дорефлексивне функціювання, надособистісний характер як необхідну передумову діалогу та взаєморозуміння «Я» – «Ти», її усеохопність та усезагальність. «Отже, мова – це істинний центр людського буття, якщо бачити її в тій сфері, яку заповнює лише вона; в сфері людського співіснування, сфері розуміння, знову повторно зростаючого порозуміння, яке так само невід’ємне від людського життя, як і повітря, яким ми дихаємо» [2, с. 140].

Реалізуючи філософсько-антропологічний підхід до мови, Гадамер наголошує на її динамічно-діяльнісному характері. Мовна розбудова світу допомагає людині протистояти стихії речей, проявляти свободу у їх осягненні, демонструвати семантичне багатство природних і штучних мов. Водночас ця свобода не виключає фактичність інтенції мови на об’єктивну визначеність сущого, реальний стан справ і смисл. Мова забезпечує цілісність дослідницького поля герменевтики, охоплення розуміючим масштабом «нашого» та «інших» світів, наступність історії, діалог людських спільнот, всезагальність не лише соціальних норм, наукових істин, цінностей культури, але й достовірність видимості – у будь-якому разі ця цілісність постає мовно-життєвим світом людини у єдності його відкритості і таїни.

За Гадамером, гіпостазування мови зумовлює й онтологічну трансформацію опорних понять і категорій герменевтики. Засадничим тут є поняття дієво-історичної свідомості – весь масив репрезентованих мовою традицій, передань, передрозумінь, описів та властивих їм значень, смислів, норм, ідеалів, цінностей як духовної основи формування суб’єктів історії та герменевтичних засобів. Відповідно й розуміння – це не просто пізнавально-емпатична процедура, а мовно-онтологічний феномен, що виражає специфіку буття людини-у-світі. Також гайдеггерівське тлумачення герменевтичного поля як взаємозумовленості осягнення світу (ціле) і самопізнання людини (частина) Гадамер доповнює ідеєю опосередкованості цього процесу надбаннями соціокультурного досвіду і презумпцією «випередження довершеності», тобто, доступним розумінням вважається лише те, «що дійсно є довершеною єдністю смисла» – настанова, яка закріплює пріоритет у розумінні не суб’єктивних припущень, а реального стану справ. Аналогічно й текст, він не зводиться до об’єкта чи засобу пізнання, тобто, «не заданий предмет, а фаза у здійсненні події розуміння»  [2, с. 308] і постає як похідне від соціально-комунікативного досвіду складно організоване і багатозначене утворення, в якому головне є те, що в тексті сказалося, а не задум автора. В інтерпретації тексту Гадамер особливо наголошує на його «іншості», опірності нашим первинним очікуванням, врахуванні історії впливів тексту на духовний світ особистості і культуру та можливості переінтерпретації його змісту в нових умовах. При цьому смисл мислитель витлумачує як зумовлений діалектикою запитання-відповіді напрямок руху опитуваного. Смисл реально постає як опосередковане мисленням конституювання раціонально-організованих цілісностей взаємодією тексту й інтерпретатора, справленням їх горизонтів, врахуванням відповідних контекстів, реконструкцією герменевтичних ситуацій, інтенцією на суть справи. Інваріант смислу – утримувана свідомістю узагальнююча форма структурно-функціональної взаємозалежності частин і цілого як передумова адекватного осягнення будь-якого елемента цієї цілісності. Зокрема, в сучасній філософії науки така цілісність розглядається як основа інтеграції системного, синергетичного, голономного підходів і формування смислового типу наукової раціональності. «Раціональність нового етапу розвитку науки, – пише О. Рупташ, – може бути названа смисловим типом, оскільки категорія смислу об’єднує факт-знання-засоби-цінності-цілі-результати в цілісність нелінійного зразка. Це не вертикальний зв’язок, який пронизує процес пізнання знизу до верху, чи навпаки, а щось на зразок коду, який відтворюється у всіх частинках процесу, на різних рівнях» [3, с. 240].

Зазначимо, що евристичний потенціал Гадамера про досвід мови проявляється не лише у розбудові філософської герменевтики, але й утвердженні вільного від будь-яких демаркацій стилю філософування та формуванні плюралістичної методології, узасадничених на парадигмі розуміння. 

Література

1. Гадамер Г.-Г. Істина і метод. Основи філософської герменевтики. Т. І. Пер. з нім. К., 2000. 464 с. 

2. Гадамер Г.-Г. Істина і метод. Доповнення. Покажчики. Т. ІІ. Пер. з нім.  К., 2000. 478 с. 

3. Рупташ О.В. Поняття смислу в гуманітарнонауковій парадигмі знання: монографія. Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2015. 336 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2025

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота